ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ
"СТВОРЕННЯ СИТУАЦІЇ УСПІХУ"
Дати дітям радість праці, радість
успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях
почуття гордості, власної гідності —
це перша заповідь виховання.
У наших школах не повинно бути
нещасливих дітей, душу яких гнітить
думка, що вони ні на що не здібні
Успіх у навчанні — єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
(В. О. Сухомлинський)
І. Історія виникнення технологіїНародження педагогічної технології "Створення ситуації успіху" було зумовлено са-мим життям. У своїй педагогічній діяльності А. С. Макаренко розробляв ідею "завтрашньої ра¬дості", а В. О. Сухомлинський розвинув цей прийом у ство¬реній ним "Школі радощів". Ре-зультати діяльності цих педа¬гогів підводять нас до усвідомлення можливостей упрова¬дження у навчально-виховний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка була б наці-лена саме на те, як викликати у дітей почуття радощів, забезпечити успіх у на¬вчанні.
Директор однієї школи у дитинстві пережив складну ситу¬ацію. До восьмого класу хло-пець вчився добре. А потім через нові захоплення відстав з математики. В результаті на чер¬говій контрольній роботі він неправильно розв'язав задачу, за що й дістав двійку, хоча іншим учням за таку саму по¬милку вчителька поставила трійки. Виникла образа на не¬справедливість, що призвело до повного відвертання від пред¬мета. Якось вчителька сказала: "Я вважала, що ти здібний, а ти..." Після цього стан справ погіршився настільки, що із 9-го класу цієї школи учень повинен був піти. Почав працю¬вати, навчаючись у вечірній школі. До математики ставився боязко. Але вчителька одного разу сказала: "Але ж ти здіб¬ний! Ось тобі задачі для вищої школи. Впевнена — справиш¬ся!" І учень справився, повірив у себе і вчите-лів. І як резуль¬тат цієї віри — вступ до педагогічного інституту на історич¬ний факультет, за-кінчення його з відзнакою і подальша робота директором у тій самій школі, звідки довелося піти.
Уже в процесі його педагогічної діяльності з'явилося переко¬нання: якщо не бажаємо "зламати" дитину в період формування її особистості, маємо мету допомогти в розвитку, оберігаючи природну індивідуальність, то ні в якому разі не можна позбав¬ляти дитину че-кання завтрашньої радості, віри у свої можли¬вості, сподівань на позитивні перспективи у майбутньому. Теоретичні положення і їх апробація в практичній діяль¬ності переросли в пев-ну педагогічну технологію — "Створен¬ня ситуації успіху", котра в період демократизації та гуманізації навчання, уважного ставлення до особистості учня широко поширилася в сього-днішніх школах.
II. Концептуальні положенняВ основі педагогічної технології "Створення ситуації успіху" лежить особистісно оріє-нтований підхід до процесу навчання та виховання.
Ситуація успіху — це суб'єктивний психічний стан задо¬волення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища.
Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визна¬чає цей результат як успіх. Кожному педагогу слід звернути увагу на цей постулат. Об'єктивна успішність діяльності ди¬тини — це успіх зовнішній, тому що якість результату оцінюється свідками дійства. Усвідо-млення ситуації успіху самим же учнем, розуміння її значимості виникає у суб'єкта після здолання своєї боязкості, невміння, незнання, психо¬логічного ураження та інших видів труд-нощів.
Слід зазначити, що навіть інколи переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати незгладимих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік стиль свого життя. Створе-на ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого ру-ху дитини вгору щаблями роз¬витку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії. Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкри¬ває період визволення прихованих можливостей осо-бистості, перетворення та реалізації духовних сил.
Побачити в дитині особистість, що формується, допомог¬ти їй розвинутися та розкрити-ся духовно буває важко не лише молодому вчителю, а й молодим батькам, Дитині необхідно створити психоемоційний комфорт не тільки у школі, а й удома. Тому знання заходів цієї пе-дагогічної тех¬нології, вміння застосовувати їх у житті важливі як для вчи¬телів, так і для ба-тьків.
III. Мета і завданняГоловна мета діяльності вчителя — створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідом-лення своїх здібностей, віри у власні сили.
Завдання педагога — допомогти особистості дитини зрос¬ти в успіху, дати відчути ра-дість від здолання труднощів, дати зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно прикласти зусилля. І успіх буде еквівалентним ви¬траченим зусиллям. У житті від-бувається постійне чергування успіхів та невдач. Однак існує й певний баланс між ними, який при активній пошуковій поведінці учня повинен бути зрушений в напрямку успіху. Увесь попередній досвід подо¬лання труднощів, раніше сформовані та виправдані очікуван¬ня радості ніби вступають у протиборство з оцінкою нової ситуації. Учень уже намагається її подолати, переломити. Тех¬нологія "Створення ситуації успіху" виробляє найціннішу людсь-ку якість — стійкість у боротьбі з труднощами. А не¬вдачі, які сталися, його не зломлять, не зупинять.
ІV. Понятійний апарат
З педагогічної точки зору ситуація успіху — це таке ціле¬спрямоване, організоване по-єднання умов, за яких ство¬рюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому.
З психологічної точки зору успіх — це переживання стану радості, задоволення від то-го, що результат, до якого осо¬бистість прямувала в своїй діяльності, або збігся з її очіку¬ваннями, сподіваннями (з рівнем домагань), або перевершив їх.
З соціально-психологічної точки зору успіх — оптимальне співвідношення між очіку-ваннями оточуючих, особистості та результатами їх діяльності.
Констатований успіх — школяр фіксує досягнення, радіє йому. Успіх відбувся, створив у дитини чудовий настрій, дав їй можливість пережити радість визнання, відчуття своїх мож¬ливостей, віри у завтрашній день.
Очікування особистості — перебування особистості у стані припущення, надії, споді-вань, що щось станеться, з'явиться.
Передбачений успіх — дитина очікує на успіх, сподівається на нього. В основі такого очікування можуть бути і обґрун¬товані надії.
Ситуація — поєднання зовнішніх та внутрішніх щодо суб'єкта умов, які спонукають його до будь-яких дій.
Ситуація успіху — поєднання умов, які забезпечують успіх як результат цієї ситуації. Ситуація успіху — це те, що може організувати вчитель для успішного навчання учня і до¬сягнення ним радості.
Стан неадекватного оптимізму — проявляється у значній переоцінці своїх сил, можли-востей. Основою такого стану може бути щире переконання учня в поєднанні потреб та мо-жли¬востей. Невідповідність справжнього стану справ уяві про них рано чи пізно призведе до гірких розчарувань.
Стан тривожного очікування — такий стан дитини, при якому вона перебуває в постій-ному стресі очікування події, невідомої за результатом. Він виникає не миттєво, а формуєть-ся поступово, підсвідомо, в результаті постійного нашарування будь-яких невдач, конфлік-тів, попередити або швидко ліквідувати які не вдається. Тягне за собою зміну по¬передньої поведінки та сприйняття особистості.
Узагальнювальний успіх — очікування успіху стає поступо¬во стійкою потребою.
Успіх — це удача в діяльності, досягнення якихось резуль¬татів, суспільне визнання особистості. Залежно від того, ким і як підготовлений, чим вмотивований, як підтримуваний, він може бути очікуваним та неочікуваним, підготовленим та непідготовленим, короткочас-ним та тривалим, періодичним та частим, миттєвим та стійким, направленим на подальше життя дитини.
V. Зміст педагогічної технологіїЗнання, знання, знання — за всяку ціну! Дитина з її про¬блемами відходить на другий план, навіть якщо ці проблеми пов'язані з тим-таки процесом навчання. Наша школа, крім надання традиційно міцних знань своїм учням, ще повинна бути сильною і своєю духовніс-тю.
Передумови до пошукової поведінки, що з ними наро¬джується людина, можуть надалі як розвинутися в процесі індивідуального розвитку людини, так і бути знищеними.
Низький рівень знань учня або нездатність виявити ці знання перед учителем можуть призвести до покарання пога¬ною оцінкою та моральним засудженням. А методи покаран¬ня, замість того щоб мобілізувати учня на більш інтенсивне навчання (як у нашому прикладі), остаточно його демобілізують, підривають віру в свої можливості, сподівання на поліпшення становища і призводять до ще більшого відставання, яке, в свою чергу, призводить до пода-льшого зниження оцінок. Знижується пошукова активність учня, що обумовлює появу нових невдач та формування замкнутого кола.
Найтяжчі наслідки пов'язані з установками, за яких при¬чину безпорадності учень при-писує своїм особистим якостям, як незмінним і таким, що однозначно впливають на всі фор-ми життєдіяльності. Незалежно від того, з якої причини знижується успішність у школяра, позиція викладача відіграє вирішальну роль у подоланні цього відставання. Вчитель, орієн-туючи дитину на цілком реальну мету особистого удосконалення, тим самим зменшує кіль-кість внутрішніх і зовнішніх конфліктів.
Однією з основних умов становлення особистості є сер¬йозне ставлення до самого себе як до людини з самого раннього віку, а це неможливо без серйозного та поважного ставлення до дитини з боку авторитетних для неї дорослих, якими є і шкільні вчителі. Тільки особисті-сно орієнтоване на¬вчання дає можливість кожному учню реалізувати індивіду¬альні особли-вості, розвинути свою пошукову активність, відійти від навченої безпорадності.
Ситуація успіху має характер штучно створеної, бо педа¬гог на деякий час посилює оцінний акцент на позитивних якостях праці учня, при цьому зовсім не зважає на наявні не-доліки.
Для створення ситуації успіху на своїх уроках я часто використовувала такі висловлю-вання:
- Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде...
- Саме ти і міг би зробити таку справу...
- І це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде — нічого страшного.
- Я впевнений, що ти пам'ятатимеш про...
- Починай же! Ти це добре зробиш!
- Ось ця деталь (елемент, частина) вийшла дуже гарно!
Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху" вклю¬чає створення різноманітних видів радості, використання при¬йомів, за допомогою яких розгортається робота з різними ка¬тегоріями учнів.
Опишу деякі прийоми педагогічної технології деталь¬ніше.
У цій педагогічній технології умовно розділили всіх учнів на групи, які і розглядатиме-мо надалі.
Категорія учнів "Надійні" — це школярі різного віку, які мають добрі здібності, сум-лінно ставляться до своїх обов'язків, активні в громадській роботі. Ці діти привчені до само-стійності, впевнені в собі. Рівень їх домагань адекватний їх можливостям. У класі такі діти почуваються спокійно, впевнено, захищено. Взаємини в сім'ї, зазвичай, добрі. Основа їх на-дійності — в постійному відчутті радості, яка відбулася. Та хоча радість їх в чомусь буденна, проте постійна та гли¬бока. У роботі з учнями категорії "Надійні" спеціальної ме¬тодики не потрібно.
Категорія учнів "Впевнені" — здібності таких учнів мо¬жуть бути і вищими, ніж у "на-дійних", але система їх роботи не настільки відлагоджена. Періоди підйому, злету змінюють¬ся розслабленням; при сумлінному ставленні до своїх обов'язків у таких учнів бувають пері-оди спаду. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. В класі вик¬ликають симпатію і в однокласників, і у вчителів. Однак недоліками таких учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіхів, переростання впевненості в са¬мовпевненість. Ростуть такі діти в дружніх, дбайливих сім'ях.
Учні третьої категорії — "Невпевнені" — цілком успішні школярі, пізнавальні інте-реси яких пов'язані, зазвичай, з на¬вчанням. Мають добрі здібності і відповідально ставляться до справи. Головна їх розпізнавальна риса — невпевненість в своїх силах. Причини цього можуть бути різноманітні: зани¬жена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна ат¬мосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хвороб¬ливо такі діти реагують на не-справедливість учителів, на необ'єктивність оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем категорії "Невпевнені" залежить і від особистості учня, і від складених взаємин з учи-телем, і від конкретної ситуації.
Категорія учнів "Зневірені" — це переважно діти, які мають непогану підготовку, зді-бності, успіхи в навчанні. Однак після відчутої колись радості сподівань, що здійснили¬ся, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітними: серія невдач, без-тактність педагога, позиція сім'ї, в якій спочатку дитина займала місце загального улюб¬ленця, а потім потрапила в ситуацію "попелюшки". Педаго¬гам, які працюють з категорією дітей "Зневірені", слід знати, що чим менше у дитини надії на успіх, тим скоріше вона зами-кається в собі і виставляє щодалі більш глибокий захист
"Здійснена радість"
Надія на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія справджується, то-му що успіх гарантований лише для тих, хто прикладає до його здійснення власні зу¬силля. Для деяких учнів очікування успіху звично, для деяких епізодично, а для деяких зовсім од-норазово. Це і є стан здійсненої радості. Шляхи створення такої ситуації різні та залежать від тих груп школярів, з якими працює вчитель.
Прийом "Невтручання" — максимальне надання само¬стійності у вирішенні проблем "надійним" учням. Краще за¬лишити їх на деякий час у спокої і дати можливість самим розі-братися в собі та ситуації, що склалася.
У роботі з учнями категорії "Впевнені" до речі прийом "Холодний душ". Учитель не поспішає з поліпшенням оцінок, навпаки, дещо відтягує час. Він не тільки не "поливає баль¬замом" зачеплене самолюбство, ущемлені амбіції рідних, але й трохи "підсипає солі" (за А.С. Макаренком).
Сенс прийому "Емоційне поглажування" — вселити дитині категорії "Невпевнені" віру в себе, похвалити за будь-що, навіть незначне; усмішкою, поглядом дати зрозуміти уч-ню, що серце, душа вчителя розкриті і готові піти на емоційний контакт.
Сутність прийому "Анонсування" — спершу обговорити з учнем, що йому потрібно буде зробити. Це мовби репетиція майбутньої події. "Невпевненим" така попередня підгото-вка створить психологічну установку на можливий успіх, дасть впевненість у своїх власних силах.
У прийомі "Гидке каченя" для категорії учнів "Зневірені" важливо вчасно побачити, впізнати таку дитину, створити всі можливі умови для її розквіту. Необхідно, щоб хтось по-вірив у неї, забажав допомогти особистості удосконалитися.
Велика роль учителя і в ситуації типу "Миша у сметані". Це другий вид "Зневірених", які потрапили в складну ситу¬ацію, проте не перестають боротися до перемоги. Отут потріб-но, щоб вчасно надійшла допомога як з боку викла¬дачів, так і з боку учнів, потрібно підтри-мати прагнення ди¬тини стати на ноги, вселити впевненість у власні сили, пока¬зати учню, що і вчитель, і діти бачать в ньому особистість, яка здатна здолати труднощі.
«Неочікувана радість»
Неочікувана радість — це психологічний стан задоволення від того, що результати дія-льності людини виявилися вищими від очікуваних. З педагогічної точки зору неочікувана радість є результатом спланованої діяльності вчителя.
Сутність прийому "Сходи", або "Стань у стрій" вчи¬тель веде вихованця поступово вгору, крок за кроком підіймаючись разом з ним сходинками знань, психологічного самови-значення, знаходження віри в себе та оточуючих.
Прийом "Даю шанс" — раніше підготовлена педагогом ситуація, за якої дитина дістає можливість неочікувано для самої себе розкрити власні можливості, здібності. Але якщо си-туація виникла поза планом учителя, то його головне за¬вдання — не пропустити такий шанс, правильно відреагувати, оцінити вчинок учня.
Прийом "Сповідь" — розкриття перед учнями стану своєї душі, щире звернення до найкращих дитячих почуттів. Однак він може дати очікуваний ефект лише в разі правильно-го прогнозування вчителем відповідної реакції учнів.
"Загальна радість"
Загальна радість може бути підготовленою вчителем, може бути спонтанною, поміт-ною, непомітною, висловленою, невисловленою, Загальною радістю можна вважати "ті реа-кції колективу, що дають можливість дитині відчути себе задово¬леною, стимулюють її зу-силля, мають потрібні наслідки як для самої дитини, так і для оточуючих". Така радість осо-бливо важлива для підлітків, яких цікавить думка однолітків.
"Сімейна радість"
Здебільшого батьки стоять на найбільш ідеальній з точки зору педагогіки позиції: без-підставно або з підставою, проте вірять у найкращі якості своєї дитини, впевнені в світлому і прекрасному майбутньому своїх дітей. Сімейна радість ство¬рюється, перш за все, в самій сі-м'ї, і ніхто інший не в змозі зробити те, на що здатна сім'я, яка розуміє всю міру своєї відпо-відальності за результат виховання дитини. Сімейна радість породжується не стільки зусил-лями вчителів, шко¬лярів, скільки здатністю батьків тверезо глянути на можли¬вості своїх ді-тей, реально оцінити їхні досягнення.
"Радість пізнання"
Знання завжди були одним із джерел поступу особистості. Справжній учитель, який сам переживає радість пізнання но¬вого, завжди прагне розділити її з учнями, створити будь-якій дитині "ситуацію успіху", що дозволяє і йому відчути цю саму радість пізнання.
VI. Вимоги до особистості і діяльності педагогаПедагог повинен піклуватися про те, щоб навчально-ви¬ховний процес, який він органі-зує, містив у собі ситуацію успіху. І це повинно стосуватися діяльності як індивідуальної, так і групової.
Щоб сприяти успіху дитини в діяльності, потрібні цілком певні психолого-педагогічні впливи. Педагог повинен володіти силою сугестивного впливу за допомогою елементів педа-гогічної техніки.
"Починай!" — часто кажу я на уроках. І в цьому короткому звер¬ненні збирається вся енергія мого впливу. Однак в жодному разі вчитель не повинен зловживати здібністю до на-віювання.
Для вчителя важливо розуміти внутрішній світ дитини, по¬важати його переживання. Впливаючи на вихованця, вчитель може говорити дитині правду, хай і гірку. Проте як тільки учень відчує, що вчитель цікавиться його емоційним станом, прагне зрозуміти його і допо-могти, то прийме зауваження пе¬дагога, довірить йому свою долю. І тоді на плечі вчителя ля-же ще більша відповідальність за наслідки своїх педа¬гогічних дій.
У педагогічній технології "Створення ситуації успіху" особливе значення приділяється вербальній інструментовці. Вона може мати такий вигляд: "Я гадаю, що зручніше за все було б зробити...", "Мені здається, тут у центрі уваги пере¬буває...", "Я знаю, що люди звичайно починають з...", "До¬сить виконати цю частину — і...".
Не менше значення для реалізації описаної технології має і "педагогічна доброта", яку не слід плутати з поняттям "до¬брота педагога". Особистісно орієнтований підхід і педа¬гогічна доброта неподільні між собою. Але особистісний підхід — це напрям, а педагогічна доброта — його втілення, його матеріалізована сутність. Особистісно орієнтований підхід може здійснювати хто завгодно, а педагогічна доброта реалізується професійно, підкоряю-чись певним закономірностям, правилам, спеціальним прийомам. Педагогічна доброта — це здатність учителя усвідомлено будувати свої стосунки з ви¬хованцями, спираючись на опти-містичну перспективу їх роз¬витку, на їх найкращі якості, переслідуючи благодійну мету і домагаючись її досягнення тільки благодійними засобами.
І головне, що треба вчителю, приступаючи до роботи за пе¬дагогічною технологією "Створення ситуації успіху", — це ство¬рити оптимістичну установку дитині, забути на де-який час про її "недоліки", побачити тільки перспективні лінії її розвитку.