Самоосвіта є важливою індивідуальною формою праці педагога.Вона сприяє покращенню якості викладання предмета, підвищенню рівня навчальних досягнень учнів. Кількість часу й сил, які вчитель витрачає на самоосвіту, залежить від його мотивації. Якщо є бажання досягти вищого рівня, відповідно, будуть і результати...
На шляху до власного самовдосконалення. Професійна підготовка вчителя починається ще в університеті, але не закінчується там. Студенту під час навчання дають знання. Вірніше, дають можливість здобути знання, які він повинен використовувати на практиці. Адже для педагога знання самі по собі не є визначальною якістю. Ви можете бути хорошим ученим і дослідником, але, якщо не вмієте подати інформацію, навчити, то педагог із вас нікудишній. Це зовсім не означає, що обізнаність учителя має бути на другому плані, і що він може обмежитись викладенням теми з методичного посібника. Зовсім ні. Учительська майстерність має дві складові: знання свого предмета й уміння подати його. Саме вони визначають рівень учителя й, відповідно, якість навчального процесу. А ефективна співпраця з учнями робить із просто хорошого знавця теми ще й доброго педагога.
Ніхто не сперечатиметься з тезою, що якщо вчитель хороший, то й рівень знань учнів високий. Чим кращий, тим вищий. Тому педагог має відповідати за себе, бо його рівень впливає на загальний стан у царині освіти. Що це означає? Постійна праця над собою, самоаналіз, самовдосконалення... Чому хтось є посереднім, інший хорошим, а ще інший дуже хорошим педагогом? По-перше, це, безумовно, талант. Але він не вирішує все. Сподіватись тільки на талант - це так само, як чекати, що авто без бензину поїде завдяки подуву вітру. Талант - це необроблений коштовний камінь, над яким багато працюють, щоби потім можна було захоплюватись блиском діаманта. Наскільки педагог оволодіє майстерністю викладання, залежить від його наполегливості.
Початок самоосвіти. Працювати над собою вчитель починає ще зі студентської лави. Уже в університеті нам дають можливість обмежувати чи збільшувати кількість навантажень та інформації, яку б ми хотіли засвоїти. Що вивчите, те буде вашим. Тут і починається самоосвіта. Більшість студентів орієнтуються на формулювання «нехай мене вчать, це обов'язок викладачів», але без їхнього активного сприяння хорошого результату не буде. Треба зрозуміти, що в університеті починається та формується майбутній спеціаліст, і готувати себе до цього.
Із певним багажем знань учитель іде до школи. Якщо знання в нього вже є, то вміння їх подавати він відшліфує на місці. Педагог учиться сам, переживає перші успіхи та невдачі, шукає себе. Але може наступити такий момент, коли здається, що ти вже майстер своєї справи. «Для чого шукати щось іще? Я нормально викладаю, чого від мене хочуть?» Чого там, стільки років учительського стажу, можна вже й не дуже напружуватись.
Якщо вчитель не вдосконалює себе, не експериментує, то перетворюється на ремісника, який стоїть за верстатом і робить кожного дня одну й ту ж роботу. Ремісник має виконувати свої обов'язки добре, бо повинен з одного й того ж матеріалу зробити певну річ. Його праця фіксована. Проте в учителя інше завдання. З різнорідного «матеріалу» педагог має «зліпити» найкраще, що можна. А хороші результати з'являються не просто так. Неперервне вивчення предмета, саморозвиток, самовдосконалення дають свої плоди.
Самовиховання: адекватне оцінювання самого себе. Самовиховання починається з оцінки власних успіхів і промахів, з усвідомлення різниці між уявленням про себе як майбутнього професіонала й реальними можливостями. Професійний ідеал, який кожний учитель бачить перед собою, спонукає до самовдосконалення. Якщо попереду є визначена мета, то намагаєшся досягнути її: шукаєш шляхи, способи, відпрацьовуєш різні тактики, бо хочеш покращити результат. Але коли помилково приписуєш собі певні здобутки, яких ще немає, то стаєш непрофесіоналом із невідповідною думкою про себе. Тому важливою є оцінка, яку вчитель ставить собі сам. Оцінювати власну діяльність треба адекватно, бо як применшення своїх здобутків, так і їх перебільшення шкідливо впливає на покращення майстерності. Не можна переконувати себе, ніби ви - ідеальний учитель, і сподіватися, що й інші також це бачать. Від цього кращим не станеш. Треба змінити девіз самопереконування з «я є» на «я стану».
Недоліки не зникнуть, якщо на них не звертати уваги, навпаки, їх побільшає. Реальне оцінювання своїх можливостей і прагнення більшого - перший крок до самовдосконалення. Не бійтесь визнати, що чогось не вмієте чи не знаєте, бо це другий крок до професійного зростання. Не лякайтесь труднощів і не чекайте всього й одразу, бо тільки терпіння та щоденна праця дадуть потрібні результати. Якщо ж ви справді на високому рівні, то не забувайте, що його варто підтримувати постійно. Навіть найяскравіший вогонь гасне, якщо в полум'я не підкидати дрова.
Самоаналіз власних дій. На шляху до власного самовдосконалення нас супроводжує самоаналіз. Аналіз діяльності полягає в порівнянні того, що планували зробити, з тим, що вийшло. Чому результат не такий, як хотілось? Що я пропустив? Чого не вистачає? Ці та подібні запитання кожний учитель повинен ставити собі й шукати на них відповіді. У дискусії із собою народиться ваша істина, тобто якась ідея, що покращить результат.
Щоб навчати, треба знайти підхід до кожного учня. Чим більше спілкуєшся з дітьми, тим більше вони дивують. Змінюється світ, стають іншими й молоді люди. Нові виклики вимагають нової реакції. Учитель повинен шукати, пробувати, творчо підходити до процесу навчання. Шаблонне викладання й нерозуміння потреб школярів формують прірву між педагогом та учнем. Ніхто не навчить учителя, як працювати з кожною конкретною дитиною, бо це неможливо. Він сам шукає шляхи підкорення учнівських сердець і голів. На власному досвіді переконується, як важко інколи знайти підхід, але мало скаржиться, а більше шукає. Таким має бути справжній учитель.
Аналіз та оцінка власного спілкування з дітьми допоможуть усунути недоліки та вдосконалити сильні сторони вашої педагогічної діяльності. Якщо педагог не бачить віддачі від дітей, то не варто в цьому звинувачувати сучасну молодь. «Та що тепер за діти, вони не хочуть нічого знати». Безперечно, так легше за все стверджувати. Але важливіше проаналізувати власні дії. Не буває такого, аби школяра не можна було б чимось зацікавити. Треба тільки добре подумати. Варто досліджувати та експериментувати для того, щоб налагодити якнайкращу співпрацю тандема «учитель-учень». Звісно, кожне ваше нововведення має бути обґрунтованим та обдуманим, але не бійтесь чогось нового. Діти люблять різноманіття. Кожний учень чекає чогось від учителя, незалежно від того, який у нього рівень успішності. Завдання педагога не просто зробити з учня відмінника, він має забезпечити можливості для саморозвитку молодої людини, підготувати молодь до інтеграції в суспільство.
Теоретична база. Не може бути хорошим учителем та людина, яка погано знає свій предмет. Діти відчувають, коли педагог розказує їм лише маленьку частину тієї інформації, якою володіє. Тоді його поважають. Знаючи багато, учитель має право вимагати від учнів вивчити мінімум, закладений у шкільній програмі. Чим краще вчитель знає предмет, тим зрозуміліше та цікавіше зможе його подати. Якщо ж дітям просто переказати той чи інший параграф, то і ставлення до лектора буде відповідним. Звісно, учитель має хороші базові теоретичні знання з університету, але завжди знайдуться непройдені місця, які варто було би простудіювати. З'являються нові теорії, відкриття та припущення. Якщо ігнорувати науковий розвиток, то можна залишитись другорядним знавцем певної дисципліни. Дітям зовсім не треба знати найменші нюанси наукових теорій, але тільки той, хто розуміє особливості тих чи інших процесів, зможе доступно пояснити головне. А все починається з любові до свого предмета й відчуття відповідальності за свою діяльність. Однак не варто обмежувати себе рамками певної дисципліни. Учитель повинен усебічно розвиватись. Прагнення знань, до якого педагог закликає учнів, має супроводжувати завжди і його самого. Чим ширше коло інтересів учителя, тим цікавішим він стає не тільки для оточуючих, а і для себе. Дітей спочатку треба зацікавити, заінтригувати, тоді легше буде з ними працювати.
Самоосвіта чи самовиховання - це формування людиною себе відповідно до поставленої мети, яка має бути свідомою й бажаною. Самовдосконалення вчителя найчастіше відбувається індивідуально та з власної ініціативи. Не варто перетворювати самоосвіту на щось штучне, насаджене зверху, адже педагога не треба вчити, варто тільки створити необхідні умови для того, щоби вчитель підвищував свою майстерність сам.
Поставте перед собою такі запитання: хто я є, чого хочу? Якщо ви знаєте, що хочете бути хорошим учителем, то залишається тільки зрозуміти, що для цього замало просто плисти за течією...
На шляху до власного самовдосконалення. Професійна підготовка вчителя починається ще в університеті, але не закінчується там. Студенту під час навчання дають знання. Вірніше, дають можливість здобути знання, які він повинен використовувати на практиці. Адже для педагога знання самі по собі не є визначальною якістю. Ви можете бути хорошим ученим і дослідником, але, якщо не вмієте подати інформацію, навчити, то педагог із вас нікудишній. Це зовсім не означає, що обізнаність учителя має бути на другому плані, і що він може обмежитись викладенням теми з методичного посібника. Зовсім ні. Учительська майстерність має дві складові: знання свого предмета й уміння подати його. Саме вони визначають рівень учителя й, відповідно, якість навчального процесу. А ефективна співпраця з учнями робить із просто хорошого знавця теми ще й доброго педагога.
Ніхто не сперечатиметься з тезою, що якщо вчитель хороший, то й рівень знань учнів високий. Чим кращий, тим вищий. Тому педагог має відповідати за себе, бо його рівень впливає на загальний стан у царині освіти. Що це означає? Постійна праця над собою, самоаналіз, самовдосконалення... Чому хтось є посереднім, інший хорошим, а ще інший дуже хорошим педагогом? По-перше, це, безумовно, талант. Але він не вирішує все. Сподіватись тільки на талант - це так само, як чекати, що авто без бензину поїде завдяки подуву вітру. Талант - це необроблений коштовний камінь, над яким багато працюють, щоби потім можна було захоплюватись блиском діаманта. Наскільки педагог оволодіє майстерністю викладання, залежить від його наполегливості.
Початок самоосвіти. Працювати над собою вчитель починає ще зі студентської лави. Уже в університеті нам дають можливість обмежувати чи збільшувати кількість навантажень та інформації, яку б ми хотіли засвоїти. Що вивчите, те буде вашим. Тут і починається самоосвіта. Більшість студентів орієнтуються на формулювання «нехай мене вчать, це обов'язок викладачів», але без їхнього активного сприяння хорошого результату не буде. Треба зрозуміти, що в університеті починається та формується майбутній спеціаліст, і готувати себе до цього.
Із певним багажем знань учитель іде до школи. Якщо знання в нього вже є, то вміння їх подавати він відшліфує на місці. Педагог учиться сам, переживає перші успіхи та невдачі, шукає себе. Але може наступити такий момент, коли здається, що ти вже майстер своєї справи. «Для чого шукати щось іще? Я нормально викладаю, чого від мене хочуть?» Чого там, стільки років учительського стажу, можна вже й не дуже напружуватись.
Якщо вчитель не вдосконалює себе, не експериментує, то перетворюється на ремісника, який стоїть за верстатом і робить кожного дня одну й ту ж роботу. Ремісник має виконувати свої обов'язки добре, бо повинен з одного й того ж матеріалу зробити певну річ. Його праця фіксована. Проте в учителя інше завдання. З різнорідного «матеріалу» педагог має «зліпити» найкраще, що можна. А хороші результати з'являються не просто так. Неперервне вивчення предмета, саморозвиток, самовдосконалення дають свої плоди.
Самовиховання: адекватне оцінювання самого себе. Самовиховання починається з оцінки власних успіхів і промахів, з усвідомлення різниці між уявленням про себе як майбутнього професіонала й реальними можливостями. Професійний ідеал, який кожний учитель бачить перед собою, спонукає до самовдосконалення. Якщо попереду є визначена мета, то намагаєшся досягнути її: шукаєш шляхи, способи, відпрацьовуєш різні тактики, бо хочеш покращити результат. Але коли помилково приписуєш собі певні здобутки, яких ще немає, то стаєш непрофесіоналом із невідповідною думкою про себе. Тому важливою є оцінка, яку вчитель ставить собі сам. Оцінювати власну діяльність треба адекватно, бо як применшення своїх здобутків, так і їх перебільшення шкідливо впливає на покращення майстерності. Не можна переконувати себе, ніби ви - ідеальний учитель, і сподіватися, що й інші також це бачать. Від цього кращим не станеш. Треба змінити девіз самопереконування з «я є» на «я стану».
Недоліки не зникнуть, якщо на них не звертати уваги, навпаки, їх побільшає. Реальне оцінювання своїх можливостей і прагнення більшого - перший крок до самовдосконалення. Не бійтесь визнати, що чогось не вмієте чи не знаєте, бо це другий крок до професійного зростання. Не лякайтесь труднощів і не чекайте всього й одразу, бо тільки терпіння та щоденна праця дадуть потрібні результати. Якщо ж ви справді на високому рівні, то не забувайте, що його варто підтримувати постійно. Навіть найяскравіший вогонь гасне, якщо в полум'я не підкидати дрова.
Самоаналіз власних дій. На шляху до власного самовдосконалення нас супроводжує самоаналіз. Аналіз діяльності полягає в порівнянні того, що планували зробити, з тим, що вийшло. Чому результат не такий, як хотілось? Що я пропустив? Чого не вистачає? Ці та подібні запитання кожний учитель повинен ставити собі й шукати на них відповіді. У дискусії із собою народиться ваша істина, тобто якась ідея, що покращить результат.
Щоб навчати, треба знайти підхід до кожного учня. Чим більше спілкуєшся з дітьми, тим більше вони дивують. Змінюється світ, стають іншими й молоді люди. Нові виклики вимагають нової реакції. Учитель повинен шукати, пробувати, творчо підходити до процесу навчання. Шаблонне викладання й нерозуміння потреб школярів формують прірву між педагогом та учнем. Ніхто не навчить учителя, як працювати з кожною конкретною дитиною, бо це неможливо. Він сам шукає шляхи підкорення учнівських сердець і голів. На власному досвіді переконується, як важко інколи знайти підхід, але мало скаржиться, а більше шукає. Таким має бути справжній учитель.
Аналіз та оцінка власного спілкування з дітьми допоможуть усунути недоліки та вдосконалити сильні сторони вашої педагогічної діяльності. Якщо педагог не бачить віддачі від дітей, то не варто в цьому звинувачувати сучасну молодь. «Та що тепер за діти, вони не хочуть нічого знати». Безперечно, так легше за все стверджувати. Але важливіше проаналізувати власні дії. Не буває такого, аби школяра не можна було б чимось зацікавити. Треба тільки добре подумати. Варто досліджувати та експериментувати для того, щоб налагодити якнайкращу співпрацю тандема «учитель-учень». Звісно, кожне ваше нововведення має бути обґрунтованим та обдуманим, але не бійтесь чогось нового. Діти люблять різноманіття. Кожний учень чекає чогось від учителя, незалежно від того, який у нього рівень успішності. Завдання педагога не просто зробити з учня відмінника, він має забезпечити можливості для саморозвитку молодої людини, підготувати молодь до інтеграції в суспільство.
Теоретична база. Не може бути хорошим учителем та людина, яка погано знає свій предмет. Діти відчувають, коли педагог розказує їм лише маленьку частину тієї інформації, якою володіє. Тоді його поважають. Знаючи багато, учитель має право вимагати від учнів вивчити мінімум, закладений у шкільній програмі. Чим краще вчитель знає предмет, тим зрозуміліше та цікавіше зможе його подати. Якщо ж дітям просто переказати той чи інший параграф, то і ставлення до лектора буде відповідним. Звісно, учитель має хороші базові теоретичні знання з університету, але завжди знайдуться непройдені місця, які варто було би простудіювати. З'являються нові теорії, відкриття та припущення. Якщо ігнорувати науковий розвиток, то можна залишитись другорядним знавцем певної дисципліни. Дітям зовсім не треба знати найменші нюанси наукових теорій, але тільки той, хто розуміє особливості тих чи інших процесів, зможе доступно пояснити головне. А все починається з любові до свого предмета й відчуття відповідальності за свою діяльність. Однак не варто обмежувати себе рамками певної дисципліни. Учитель повинен усебічно розвиватись. Прагнення знань, до якого педагог закликає учнів, має супроводжувати завжди і його самого. Чим ширше коло інтересів учителя, тим цікавішим він стає не тільки для оточуючих, а і для себе. Дітей спочатку треба зацікавити, заінтригувати, тоді легше буде з ними працювати.
Самоосвіта чи самовиховання - це формування людиною себе відповідно до поставленої мети, яка має бути свідомою й бажаною. Самовдосконалення вчителя найчастіше відбувається індивідуально та з власної ініціативи. Не варто перетворювати самоосвіту на щось штучне, насаджене зверху, адже педагога не треба вчити, варто тільки створити необхідні умови для того, щоби вчитель підвищував свою майстерність сам.
Поставте перед собою такі запитання: хто я є, чого хочу? Якщо ви знаєте, що хочете бути хорошим учителем, то залишається тільки зрозуміти, що для цього замало просто плисти за течією...
