Неділя 26.02.2017 10:43                                                                                             Вхід      Вітаю Вас Гість | RSS


ШКОЛА – ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ПІДГОТОВКА ДІТЕЙ ДО МАЙБУТНЬОГО ЖИТТЯ. ШКОЛА – ЦЕ І Є ЖИТТЯ ДИТИНИ. ЯКЩО ВИ БАЖАЄТЕ, ЩОБ ВОНО БУЛО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО НАСИЧЕНИМ, ЯСКРАВИМ, ТВОРЧИМ ЯКЩО ВИ БАЖАЄТЕ, ЩОБ У ДУШІ ВАШОЇ ДИТИНИ ЗАПАЛАВ ВОГОНЬ ЗНАНЬ ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО НАШОЇ ШКОЛИ І ВИ ЗДОБУДЕТЕ ВСЕ, ЩО БАЖАЄТЕ.

Наша школа

Навчальна діяльність

Методична робота

Виховна робота

Учням

Зв'язок з нами

Наше опитування
Який предмет Вам подобається вивчати в нашій школі?
Всего ответов: 501

Міні-чат

Події в Україні
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Статистика




Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Сьогодні народилися:


 Поведінка вчителя у конфліктній ситуації 

Для ефективного подолання конфліктної ситуації вчителеві необхідно обрати поведінку, враховуючи власний стиль, стиль інших, втягнутих до конфлікту людей. Психолого-педагогічна наука виокремлює п´ять стилів поведінки в конфліктній ситуації.

 1. Конкуренція або суперництво, прагнення стати центром ситуації. За цієї позиції погляди, потреби інших учасників ситуації не сприймаються як значущі. Кожен обстоює свою думку, поведінку як єдино правильну, ігноруючи міркування інших. Це активний, майже агресивний наступ, намагання вирішити конфлікт, ігноруючи інтереси інших осіб. Виявляється в діях, задоволенні своїх інтересів на шкоду іншим учасникам конфлікту.

 2. Уникнення. Пов´язаний з намаганням відсунути конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Часто при цьому послуговуються тезою, що «поганий мир кращий за добру сварку». Така стратегія не завжди свідчить про намір ухилитися від вирішення проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, коли вирішення її доцільніше відкласти на пізніше. Проте захоплення стратегією уникнення може призвести до втрати особистісних позицій у колективі.

 3. Пристосування. Йдеться про взаємне пристосовування партнерів, за якого людина діє, не відстоюючи своїх інтересів.

 4. Співробітництво. Головне для нього — прагнення разом підійти до ефективного вирішення ситуації, конфлікту з урахуванням інтересів, потреб обох сторін, пошук взаємовигідних умов і шляхів досягнення порозуміння. Ця стратегія є найефективнішою для налагодження добрих стосунків, але вимагає більше часу, ніж інші. Крім того, обидві сторони повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати одне одного, виробити альтернативні варіанти дій.

 5. Компроміс. Виявляється у намаганні не загострювати ситуації у конфлікті за рахунок взаємних поступок інтересами. Він схожий на співробітництво, але його досягнення відбувається на поверхневому рівні стосунків. Партнери не враховують глибинних потреб, інтересів, а задовольняються зовнішньою стороною поведінки.

 Педагог повинен уміти успішно використовувати кожен зі стилів вирішення конфліктної ситуації, враховуючи конкретні обставини: вміти поступатися, йти на розумний компроміс, встановлювати партнерські стосунки й водночас обстоювати власну позицію, розширюючи арсенал стилів, а не діяти за єдиним стандартом.

 Розглянемо стратегії на вирішення конфлікту діяльності, конфлікту поведінки, вчинку, конфлікту взаємин.

 Конфлікти діяльності. Ймовірні варіанти педагогічної тактики:

 — відстрочення виконання педагогічної вимоги, коли педагог не наполягає на негайному виконанні його розпорядження і висловлює впевненість у тому, що учень і сам зрозуміє його необхідність. Замість погроз і образ застосовують віру в розсудливість учня;

 — компроміс виявляється або в послабленні вимоги, дозволі на її часткове виконання, або невиконанні її за певних умов;

 — поступка. Обумовлюють тим, що вчитель ніби погоджується з аргументами учня або розуміє його почуття і скасовує своє рішення, не висуваючи ніяких умов, висловлюючи віру в його поведінку в майбутньому.

 Конфлікти поведінки, вчинку. Вирішують складніше, бо в них втягуються здебільшого «важкі» учні. Найважливішим при цьому є уникнення стереотипів, перебільшень, негативних узагальнень. Учні сприймають негативні зауваження як вияв недоброзичливості з боку вчителів та відповідають грубощами, пустощами, підтримуючи тим самим стан конфлікту.

 Порушення поведінки піддаються корекції через усунення їх причин, наприклад, незадоволення учня своїм статусом у класі, знервованістю внаслідок несприятливих сімейних обставин тощо.

 Діти з важкими рисами характеру (збудливістю, образливістю, надмірним потягом до самоствердження, потребують збільшеної уваги до себе. Тому демонстрація вчителем миролюбних намірів є ефективним засобом погашення конфлікту.

 Конфлікти взаємин. Найважчі щодо їх усунення через вияв упередженості, ворожнечі. Ці почуття заважають і учневі, і педагогові бути привітними та приязними, без чого важко поліпшити стосунки. Виправлення їх є найважчим випробуванням професіоналізму педагога, оскільки він повинен стати вище почуттів образи, неприязні та показати учневі культуру, шляхетність у стосунках. Переломним моментом при цьому може стати розмова з учнем, в якій учитель відверто визнає свої помилки чи упередженість до нього, вибачається, пропонує забути образи. Далі потрібно зміцнити нові стосунки посиленням співробітництва та дружнього спілкування.

 «Я — звернення», в якому вчитель використовує форму не вимоги або зауваження («Не розмовляй!», «Припини витівки!»), а у м´якій манері висловлює власні враження та побажання, пов´язані з небажаною поведінкою учня («Мені б не хотілося, щоб ти розмовляв», «Твоя поведінка мене занепокоює»). Хоча, на перший погляд, може здаватися, що між зауваженням і «Я — зверненням» відсутня відмінність, проте вона досить істотна. Враження вчителя є начебто його власною справою, яка безпосередньо не стосується вихованця, що сприяє позитивному сприйняттю ним слів учителя. Застосовується певна маніпуляція, обхідний маневр, що є у подібних випадках педагогічно доцільним і корисним.

 «Ми — підхід» — прийом, за допомогою якого вчитель представляє проблему учня як спільну, начебто підключається до неї. Замість «Не розмовляй» він говорить: «Давай спробуємо не розмовляти», замість «Тобі треба замислитися над своєю поведінкою» — «Нам треба поміркувати, як можна поводити себе краще». Це створює в учня враження спільності, а не розмежування з учителем.

 Чотириступенева формула прохання. Її складові: я бачу..., я відчуваю..., я потребую..., я хотів би... «Я бачу, що ти недостатньо старанно готуєш уроки; я відчуваю тривогу за твої результати; мені потрібна більша впевненість у тому, що в тебе все буде гаразд; я хотів би попросити тебе приділяти урокам більше уваги». Така форма створює більш переконливе обґрунтування вимоги вчителя, ніж традиційне зауваження або вказівка.

 Проблема спілкування з´являється у педагогів найчастіше у «гострих» випадках, коли учень та вчитель або обидва незадоволені чи роздратовані, як, наприклад, після кількох зауважень, зроблених учневі за порушення дисципліни. В таких ситуаціях слід дотримуватись правил:

 — необхідно вдало вибрати час для розмови. Розмова «по гарячих слідах» приречена на невдачу, бо роздратованість — поганий союзник. Вчителю потрібно набратися терпіння і знайти час для розмови (гострота пройде, вихованець заспокоїться). Крім того, за цей час він сам зрозуміє помилковість власної поведінки;

 — обрати вдале місце для розмови. Розмова з учнем на очах у групи (класу) викликає у нього бажання продемонструвати сміливість і незалежність. Невдалою для щирої розмови є присутність інших вчителів, які розпочинають висловлювати власні коментарі і претензії до дитини. Оптимальним варіантом для таких розмов є прогулянки, туристські походи, де забувається буденність, послаблюється щоденна стурбованість і знервованість.

 Конфлікт і взаємодія Взаємодію з учнями вчитель організує через розв'язання педагогічних ситуацій. У педагогічній ситуації вчитель вступає

Конфлікт і взаємодія

  Взаємодію з учнями вчитель організує через розв'язання педагогічних ситуацій. У педагогічній ситуації вчитель вступає в контакт з учнем із приводу його конкретного вчинку, дії. Протягом навчального дня вчитель включається в широкий діапазон взаємин з учнями з різних приводів

 

Поняття конфлікту

    При розв'язанні педагогічних ситуацій дії вчителів часто визначаються їхньою особистою образою на учнів. У вчителя тоді з'являється прагнення вийти переможцем у протиборстві з учнем, не опікуючись тим, як учень вийде із ситуації, що засвоїть зі спілкування з учителем, як зміниться його ставлення до себе та дорослих.

   Учневі важко щодня виконувати правила поведінки у школі та вимоги вчителів на уроках і перервах, тому природні незначні порушення загального порядку: можливі сварки, образи, зміна настрою тощо.

    Правильно реагуючи на поведінку учнів, учитель бере ситуацію під власний контроль і відновлює порядок. Поспішність в оцінках учинку часто призводить до помилок. Викликає обурення в учня несправедливість із боку вчителя, і тоді педагогічна ситуація переходить у конфлікт.

 Конфлікт (від лат. conflictus - зіткнення) - це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, точок зору, поглядів тощо.

    Конфлікт у педагогічній діяльності часто виявляється як прагнення вчителя затвердити свою позицію та як протест учня проти несправедливого покарання, неправильної оцінки його діяльності, учинку.

    Конфлікти надовго руйнують систему взаємин між учителем та учнями, викликають у вчителя стан глибокого стресу, незадоволеність своєю роботою; такий стан підсилюється свідомістю того, що успіх у педагогічній роботі залежить від поведінки учнів, з'являється стан залежності вчителя від «милості» учнів.

 В. Сухомлинський так пише про конфлікти у школі: «Конфлікт між педагогом і дитиною, між учителем і батьками, педагогом і колективом - велика біда школи. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Думайте про дитину справедливо - і конфліктів не буде. Уміння уникнути конфлікту - одна зі складових частин педагогічної мудрості вчителя. Попереджаючи конфлікт, педагог не тільки зберігає, а і створює виховну силу колективу».

 Але не можна думати, що конфлікти взагалі мають тільки негативний вплив на особистість і діяльність. Уся справа в тому, ким, коли й наскільки ефективно він розв'язується. Відхід від конфлікту, що розв'язується, погрожує переходу його всередину, у той час як прагнення його розв'язати спричиняє можливість конструювання нових відносин на іншій основі.

 Види педагогічних ситуацій і конфліктів

 У процесі педагогічної діяльності можна виділити два основних типи ситуацій, що вимагають розв'язання:

 1) типова - це часто повторювана при тих самих обставинах ситуація. Вона має подібні джерела та причини.

 Наприклад, запізнення та пропуски занять учнями, невиконання домашніх завдань і т. д.

 2) нетипова - ситуація, нехарактерна для даного учня чи групи.

 Наприклад, здійснення правопорушення, випадки злодійства у класі чи в гуртожитку, відхід учня зі школи.

 Такі ситуації вимагають виявлення причин та їх обґрунтованого аналізу для організації роботи із запобігання подібних випадків.

 Серед потенційно конфліктогенних педагогічних ситуацій можна виділити такі:

ситуації (чи конфлікти) діяльності, що виникають із приводу невиконання учнем навчальних завдань, успішності, позаурочної діяльності;

ситуації (конфлікти) поведінки, що виникають із приводу порушення учнем правил поведінки;

ситуації (конфлікти) відносин, що виникають у сфері емоційно-особистісних відносин учнів і вчителів, у сфері їхнього спілкування у процесі педагогічної діяльності.

 

Особливості педагогічних конфліктів

 Професійна відповідальність учителя за педагогічно коректне розв'язання ситуації: адже навчальний заклад, у якому навчається дитина, - модель суспільства, де учні засвоюють соціальні норми та відносини між людьми.

 Учасники конфліктів мають різний соціальний статус (учитель - учень), чим і визначається їхня різна поведінка в конфлікті.

Різниця віку та життєвого досвіду учасників розводить їхні позиції в конфлікті, породжує різний ступінь відповідальності за помилки при їх розв'язанні.

Різне розуміння подій та їх причин учасниками (конфлікт «очима вчителя» й «очима учня» бачиться по-різному), тому вчителю не завжди легко зрозуміти глибину переживань учня, а учню - упоратися зі своїми емоціями, підкорити їх розуму.

 Присутність інших учнів при конфлікті робить їх зі свідків учасниками, а конфлікт набуває виховного сенсу і для них.

 Про це завжди доводиться пам'ятати вчителю:

Професійна позиція вчителя в конфлікті зобов'язує його взяти на себе ініціативу в його розв'язанні та на перше місце зуміти поставити інтереси учня, в якого формується особистість.

Усяка помилка вчителя при розв'язанні конфлікту породжує нові ситуації та конфлікти, в які включаються інші учні.

Конфлікт у педагогічній діяльності легше попередити, ніж успішно розв'язати.

 

Причини конфліктів

 При всій розмаїтості конфліктів можна виділити їх основні причини:

В останні роки учні сильно змінились, тоді як деякі вчителі бачать їх такими, якими були учні десять-п'ятнадцять років тому, тому стосунки з учнями складаються напружені.

Відсутність взаєморозуміння між педагогами й учнями, викликана насамперед незнанням вікових психологічних особливостей вихованців. Так, підвищена критичність, притаманна підлітковому віку, найчастіше сприймається вчителями як негативне ставлення до особистості.

Консерватизм і стереотипність у виборі виховних методів і засобів.

Учителем, як правило, оцінюється не окремий учинок учня, а його особистість. Така оцінка часто визначає ставлення до учня інших учителів.

Оцінка учня нерідко будується на суб'єктивному сприйнятті його вчинку та малої поінформованості про його мотиви, особливості особистості, умови життя в родині.

Учителю складно провести аналіз виниклої ситуації, він квапиться суворо покарати учня.

Немаловажне значення має характер відносин, що склались між учителем та окремими учнями; особистісні якості та нестандартна поведінка цих учнів є причиною постійних конфліктів з ними.

Особистісні якості вчителя (дратівливість, брутальність, бажання помститись, самовдоволеність, безпорадність); настрій учителя під час взаємодії з учнями; життєве неблагополуччя вчителя.

Загальна атмосфера й організація роботи в педагогічному колективі.

Стиль взаємодії педагога в конфлікті з учнями

 

Як вирішити проблему протиріч у взаєминах педагога з учнями?

 Професійна позиція, зорієнтована на потенціал дитини, на її подальший розвиток, мусить бути тактично пророблена, а тонкий психологічний дотик до особистості дитини - згідно з тим, що він відбувається зараз (вік, стан, досвід, знання, інтелект, здібності, рівень вихованості й інше), - виправданим. Багато чого залежить від вибору стилю поведінки, що відповідає конфліктній ситуації. Адже деякі стилі можуть бути найбільш ефективними для розв'язання конфліктів визначеного типу.

 К. У. Томасом і Р. Х. Кілменном були розроблені основні найбільш сприятливі стратегії поведінки в конфліктній ситуації. Вони вказують, що існують п'ять основних стилів поведінки при конфлікті: пристосування, компроміс, співробітництво, ігнорування, суперництво чи конкуренція. Стиль поведінки в конкретному конфлікті, указують вони, визначається тією мірою, в якій ви хочете задовольнити власні інтереси, діючи при цьому пасивно чи активно, й інтереси іншої сторони, діючи спільно чи індивідуально.

 Наводимо рекомендації з найбільш доцільного використання того чи іншого стилю в залежності від конкретної ситуації та характеру особистості людини.

 Стиль конкуренції, суперництва може використовувати педагог, який має сильну волю, достатній авторитет, владу, не дуже зацікавлений у співробітництві з учнем і прагне в першу чергу задовольнити власні інтереси. Його можна використовувати, якщо:

результат конфлікту дуже важливий для вас, і ви робите велику ставку на своє рішення виниклої проблеми;

маєте достатню владу й авторитет, і очевидно, що запропоноване вами рішення - найкраще;

відчуваєте, що у вас не існує іншого вибору і вам є що втрачати;

мусите прийняти непопулярне рішення й у вас достатньо повноважень для здійснення цього кроку.

 Відтак варто мати на увазі, що цей стиль, окрім почуття відчуженості, нічого більше не зможе викликати.

 Стиль співробітництва можна використовувати, якщо, відстоюючи власні інтереси, ви змушені брати до уваги потреби та бажання іншої сторони. Цей стиль найбільш важкий, тому що він вимагає більш тривалої роботи. Мета його застосування - розробка довгострокового взаємовигідного рішення. Такий стиль вимагає вміння пояснювати свої бажання, вислуховувати один одного, стримувати свої емоції. Відсутність одного з цих факторів робить цей стиль неефективним.

 Для розв'язання конфлікту цей стиль можна використовувати в таких ситуаціях:

необхідно знайти спільне рішення, якщо кожний із підходів до проблеми важливий і не допускає компромісних рішень;

у вас тривалі, міцні та взаємозалежні відносини з іншою стороною;

основною метою є набуття спільного досвіду роботи;

сторони здатні вислухати один одного та викласти сутність своїх інтересів.

 Стиль компромісу. Сутність його полягає в тому, що сторони прагнуть врегулювати розбіжності при взаємних поступках. У цьому плані він трохи нагадує стиль співробітництва, однак здійснюється на більш поверхневому рівні, тому що сторони в чомусь поступаються один одному. Цей стиль найбільш ефективний, якщо обидві сторони хочуть того самого, але знають, що одночасно це не можна здійснити. При використанні цього стилю акцент робиться не на рішенні, що задовольняє інтереси обох сторін, а на варіанті, який можна описати словами: «Ми не можемо цілком виконати свої бажання, отже, необхідно дійти рішення, з яким кожний із нас міг би погодитись».

 Такий підхід до розв'язання конфлікту можна використовувати в таких ситуаціях:

обидві сторони мають однаково переконливі аргументи;

задоволення вашого бажання має для вас не занадто велике значення;

вас може влаштувати тимчасове рішення, тому що немає часу для вироблення іншого або ж інші підходи до рішення проблеми виявились неефективними.

 Стиль відхилення реалізується зазвичай, коли проблема не настільки важлива для вас, ви не відстоюєте свої права, не співпрацюєте ні з ким для вироблення рішення та не хочете витрачати час і сили на її рішення.

 Стиль відхилення можна рекомендувати до застосування в таких ситуаціях:

джерело розбіжностей несуттєве для вас у порівнянні з іншими більш важливими задачами, а тому ви вважаєте, що не варто витрачати на нього сили;

знаєте, що не можете або навіть не хочете вирішити питання на свою користь;

у вас мало влади для рішення проблеми в бажаний для вас спосіб;

хочете виграти час, щоб вивчити ситуацію й одержати додаткову інформацію, перш ніж прийняти яке-небудь рішення;

намагатись вирішити проблему негайно небезпечно, тому що розкриття та відкрите обговорення конфлікту можуть тільки погіршити ситуацію;

у вас був важкий день, а рішення цієї проблеми може принести додаткові неприємності.

 Не слід думати, що цей стиль є втечею від проблеми чи ухиленням від відповідальності.

 У дійсності відхід чи відстрочка може бути цілком виправданою реакцією на конфліктну ситуацію, тому що за цей час вона може розв'язатися сама собою або ви зможете зайнятись нею пізніше, коли будете мати достатню інформацію та бажання розв'язати її.

 Стиль пристосування означає, що ви дієте разом з іншою стороною, але при цьому не намагаєтесь відстоювати власні інтереси з метою згладжування ситуації та відновлення нормальної робочої атмосфери. Томас і Кілменн уважають, що цей стиль найбільш ефективний, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої сторони та не дуже істотний для вас або коли ви жертвуєте власними інтересами на користь іншої сторони.

 Стиль пристосування може бути застосований у таких найбільш характерних ситуаціях:

найважливіша задача - відновлення спокою та стабільності, а не розв'язання конфлікту;

предмет розбіжності неважливий для вас або вас не особливо хвилює те, що сталось;

уважаєте, що краще зберегти добрі стосунки з іншими людьми, ніж відстоювати власну точку зору;

усвідомлюєте, що правда на вашому боці;

відчуваєте, що у вас недостатньо влади чи шансів перемогти.

 Треба пам'ятати, що жоден із розглянутих стилів розв'язання конфлікту не може бути виокремлений як найкращий. Треба навчитись ефективно використовувати кожний із них і свідомо робити той чи інший вибір, з огляду на конкретні обставини.

 Психологічний аналіз конфліктів

 Основною ланкою при розв'язанні педагогічних ситуацій є проведення її психологічного аналізу.

 У цьому випадку вчитель може розкрити причини ситуації, не допустити її переходу у тривалий конфлікт, тобто якоюсь мірою навчитись володіти ситуацією, використовуючи її пізнавальні та виховні функції.

 Проведення аналізу знизить кількість помилок, які допускає вчитель, негайно застосовуючи заходи впливу на учня в ході виниклої ситуації. Основною метою психологічного аналізу ситуації є створення достатньої інформаційної основи для прийняття психологічно обґрунтованого рішення виниклої ситуації, тому що кваплива реакція вчителя, як правило, викликає імпульсивну відповідь учня, призводить до обміну «словесними ударами», а ситуація стає конфліктною.

 Психологічний аналіз дає можливість побачити позитивне в учинках «поганого» учня та «капость» у поведінці зразкового й тим самим правильно розв'язати ситуацію.

 Грамотно проведений психологічний аналіз допоможе вчителю знайти не тільки варіанти розв'язання, а й можливі шляхи попередження чи погашення конфлікту.

 Адже попередити конфлікт, розв'язати його на рівні педагогічної ситуації - це найбільш оптимальний, «безкровний» для обох сторін варіант виходу із ситуації.

 Учитель при цьому визначає момент можливого переходу ситуації в конфлікт, знижує непрямими прийомами напруженість і бере ситуацію під контроль.

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

Тест «Стратегія поведінки в конфлікті»

 За допомогою методики можна виявити найкращі форми соціальної поведінки педагога в ситуації конфлікту з учнями, батьками, з колегами чи адміністрацією, а також ставлення до спільної діяльності.

 Інструкція. Вам пропонується 15 тверджень. Кожен пункт оцініть у такий спосіб:

зовсім не згодний - 1 бал;

не згодний - 2 бали;

скоріше згодний - 3 бали;

згодний - 4 бали;

цілком згодний - 5 балів.

 

 1. Я людина принципова й ніколи не змінюю своєї позиції.

 2. Мені складно відстоювати свою позицію, навіть якщо я точно знаю, що правий.

 3. Витрачаю багато часу на пошуки загальних точок дотику.

 4. Для мене важливіше зберегти добрі стосунки, навіть якщо доводиться жертвувати своїми інтересами.

 5. Я відкликаюсь на пропозиції інших, але сам не схильний виявляти ініціативу.

 6. З будь-якого конфлікту я виходжу переможцем.

 7. Я уникаю напружених ситуацій, хоча справа від цього може постраждати.

 8. Переглядаю свою точку зору, відчувши в ході обговорення свою неправоту.

 9. Багато часу я приділяю проблемам інших і часто забуваю про себе.

 10. Я легко погоджуюсь поступитись, якщо й іншій робить так само.

 11. Продовжую суперечка доти, поки співрозмовник не змушений буде прийняти мою точку зору.

 12. Я домагаюсь ефективних результатів, коли працюю під керівництвом більш досвідченого партнера.

 13. Із задоволенням виявляю ініціативу у примиренні сторін.

 14. Якщо це зробить іншого щасливим, даю йому можливість настояти на своєму.

 15. Часто я погоджуюсь на першу ж умову, що веде до врегулювання проблеми у відносинах.

 Обробка результатів. Поруч із цифрами, що позначають номер твердження, поставте відповідний бал і підрахуйте їх суму.

 Стратегія поведінки в конфліктній ситуації вважається вираженою, якщо сума балів перевищує 10.

 Тест «Наскільки ви конфліктні?»

 Інструкція. Вам пропонується відповісти на сім запитань. Кожне запитання має три варіанти відповідей. Виберіть те, котре більше всього вам підходить.

 1. Уявіть, що у громадському транспорті починається суперечка на підвищених тонах. Ви:

уникаєте втручання;

можете встати на сторону потерпілого чи того, хто правий;

завжди втручаєтесь і відстоюєте свою точку зору.

 2. На зборах (нараді тощо) чи критикуєте ви керівництво за допущені помилки:

ні;

так, але в залежності від вашого особистого ставлення до нього;

завжди критикуєте за помилки не тільки начальство, а й тих, хто його захищає.

 3. Чи любите ви сперечатися зі своїми колегами, друзями:

тільки якщо вони не вразливі, і ці суперечки не псують ваших стосунків;

так, але тільки із принципових, важливих питань;

ви сперечаєтеся зі всіма і з будь-якого приводу.

 4. Удома на обід подали недосолене блюдо. Ваші дії:

не помічаєте таку дрібницю;

мовчки візьмете сільничку;

не утримаєтесь від зауваження і, можливо, демонстративно відмовитесь від їжі.

 5. На вулиці, у транспорті вам наступили на ногу. Ваша реакція:

збурено подивитесь на кривдника;

сухо зробите зауваження;

висловитесь, не соромлячись у вираженнях.

 6. Хтось із близьких купив річ, що вам не сподобалась. Ви:

промовчите;

обмежитесь коротким тактовним коментарем;

улаштуєте скандал через порожню витрату грошей.

 7. Не повезло в лотереї. Як ви сприймаєте це:

постараєтесь бути байдужим, але в душі дасте собі слово ніколи в ній більше не брати участь;

не приховаєте досаду, але поставитесь до того, що сталось, із гумором, пообіцяєте взяти реванш;

квиток без виграшу надовго зіпсує настрій.

<


Розклад дзвінків

    1 урок – 8.00 – 8.45
    2 урок – 8.55 – 9.40
    перерва – 20 хв.
    3 урок – 10.00 -10.45
    перерва – 20 хв.
    4 урок – 11.05 – 11.50
    5 урок – 12.00 – 12.45
    6 урок – 12.55 – 13.40
    7 урок – 13.50 – 14.35
    8 урок – 14.45 – 15.30


    

    

    

Форма входу

Електронний журнал

mz.com.ua


Пошук

Що відбулося

Календар
«  Лютий 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728

Блоги нашої школи

Блог Самаренко О.А.

блог Мілюкової Н.П.

блог Парубенко С.В.


Урядові та регіональні сайти

www.mon.gov.ua

www.kmu.gov.ua

www.kmu.gov.ua

dneprtest.dp.ua/cms/index.php

miskyomelit.ucoz.ru/

www.ciit.zp.ua

www.autta.org.ua

www.wordshelp.com.ua/

www.useti.org.ua

www.testportal.gov.ua



Мапа відвідувачів

Банер та код сайту

    


Наш акваріум

Архів записів

Мелітопольська загалоосвітня школа №1 © 2017